Травень, 2020 – жовтень, 2020

Краєвиди-ландшафти Галичини як культурна спадщина

Проєкт є першим в Україні прикладним міждисциплінарним дослідженням ландшафтів-краєвидів як культурної спадщини. Результатом проєкту стало науково-популярне видання та вебсайт із архітектурно-планувальними рекомендаціями щодо збереження культурних ландшафтів, їх відновлення та регулювання на прикладі Галичини. Представлено основні загрози руйнування культурних ландшафтів-краєвидів та способи їх подолання. Підтриманий Українським культурним фондом.  

Результатом проекту є видання Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою

Читати онлайн та завантажити https://archive.org/details/20201213_20201213_0758/mode/2up 

Вплив роздачі та приватизації землі на культурні ладшафти в околицях Львова

Після розпаду Радянського Союзу із середини 1990-х і особливо після 2000-х років приміські зони найбільших міст України та Центрально-Східної Європи стали динамічними, складними та суперечливими просторами. Відбулися різкі зміни в демографії, житлі, інфраструктурі та землекористуванні,  і тут й надалі відбуваються значні перетворення. Згідно аналізу Світового Банку міських процесів в Україні (Ukraine. Urbanization Review. World Bank Report, 2015 з посиланням на Global Human Settlements Layer – European Commission), Україна посідає п’яте місце у світі після Китаю, США, Індії та Росії у абсолютній величині нової забудованої території (англ. built-up areas) і перше у розрахунку на одну особу за останні 15 років, незважаючи на швидке скорочення населення та економічну кризу 2008 року. 

Внаслідок земельної реформи у 1990-х роках, що призвела до спекулятивного розподілу та приватизації землі, і подальшої її комодифікації (товаризації) та слабких регулюваннь у порівнянні з містом, значна частина забудованої території з’являється у приміських/підміських селах – сільських населених пунктах приміської зони. Зокрема, це нові житлові та комерційні об’єкти, такі як індивідуальна садибна забудова, котеджі та багатоповерхові житлові комплекси, торгово-розважальні центри, об'єкти легкої промисловості, логістичні центри, готелі, ресторани, АЗС та офіси. У сільських населених пунктах приміської зони більшість мешканців та мешканок працює у місті, добираючись на роботу переважно приватним, але також і громадським транспортом. У цей же час надходження до місцевого бюджету відбувається зі сфери торгівлі та послуг. Перелічені трансформаційні процеси проявляються у різній мірі для різних постсоціалістичних країн та міст залежно від їх величини, економічної спеціалізації, рівня розвитку та історичного контексту.

Метою статті є виявити особливості приміських/підміських сіл (1)  та “українського передмістя” починаючи з кінця 1980-х років і до наших днів з особливою увагою до впливу розподілу та приватизації землі на їх розвиток. Окрім цього простежено зміни у демографії, сільському господарстві, житлі, землекористуванні, морфології та архітектурних стилях на прикладі приміського/підміського села Сокільники. Як показує його випадок приміські/підміські села є своєрідними суспільними просторами, які потребують особливих підходів у просторому плануванні з враховуванням потреб громад села та великого міста. Частини підміських сіл мають тенденцію перетворюватися на спальні американського типу передмістя тобто субурбію (англ. suburbs) із переважанням односімейних будинків, одного соціального класу та автомобілекористування. Проте українські передмістя є еклектичними, оскільки все ще зберігають своє сільське обличчя з наявністю особистого селянського господарства, яке практикують переважно довготривалі мешканці та мешканки. З цих причин варто говорити про примісбкі/підміські села як напівміські території (англ. peri-urban) або краще сільсько-міська окраїна, рурбан (англ. rurban, rural-urban fringe), тобто простори зі змішанням сільських і міських рис. 

На основі аналізу статистичної інформації, містобудівної документації, неформальних інтерв’ю з представниками влади та містопланувальниками, а головне власних польових візуальних досліджень і багаторічного досвіду проживання в приміському селі Сокільники було виявлено кілька викликів просторового планування і майбутнього розвитку підміських сіл великих міст України. Зокрема це – виклик наслідків розподілу землі та її приватизації, виклик адміністративного менеджменту взаємодії села і міста з законодавчими регулюваннями з врахуванням інтересів обидвох громад, та виклик релевантних підходів у просторовому плануванні в умовах екологічної кризи та росту соціальної несправедливості, включаючи виклик регулювань архітектурних стилів та естетики (культурного) ландшафту. Виявлені соціальні, економічні, культурні та політичні особливості “українських передмість” дадуть необхідну інформацію для розроблення якісних і дієвих стратегій просторового розвитку приміської зони з врахуванням інтересів громад сільської місцевості та потреб великого міста. Зокрема йдеться про створення більш соціально справедливої та відповідальної стратегії просторового розвитку приміських зон з увагою до збереження природного середовища, покращення здоров’я людей, громадського простору та мобільності, врахуванням потреб осіб із інвалідністю, дітей та осіб старшого віку, безпеки жінок, відповідального бізнесу та складного історичного минулого і теми історичної пам’яті.

(1) Приміське/підміське село означує адміністративно сільські населені пункти, що знаходяться у безпосередній близькості до міста та є юридично самостійними одиницями. Поняття “передмістя” і “субурбія” не використовуються цілеспрямовано, оскільки, вони мають конотацію з американськими передмістями, на які лише частково подібні окремі частини українських приміських сіл.

Публікації в межах проєкту

• Лозинський Роман. 2020. Повсякденні ландшафти приміських сіл Львова: візуальний аналіз постсоціалістичних трансформацій. Вісник Львівського університету. Серія географічна. № 54. В друці.
• Лозинський Р. 2019. Хаос і нерівність у львівському передмісті. Спільне. 12. С. 114-124. https://commons.com.ua/uk/haos-i-nerivnist-u-lvivskomu-peredmisti/ 
• Lozynskyi, Roman. Rethinking the Role of Land Privatization in Peri-Urban Transformations in Ukraine: The case study of Sokilnyky, Lviv oblast. Human Geography Journal. Kharkiv, 2019, 27, 48-59. https://doi.org/10.26565/2076-1333-2019-27-06 

Навчальний академічний курс “Культурна географія: довкілля, ландшафти, ідентичності, нерівності”, кафедра культурології, УКУ, весна 2020 - осінь 2021

Увага курсу “Культурна географія: довкілля, ландшафти, ідентичності, нерівності” спрямована на питання - якою є роль довкілля, ландшафту, простору та місць у формуванні культури, ідентичностей, домінування та нерівностей, які спостерігаємо у світі? Зокрема темами для аналізу будуть різні підходи до розуміння відношення людина-природа та як вони змінювались у різні історичні епохи; колоніальна та постколоніальна географія; дифузія культури та культурні регіони; культурні ландшафти, їх політика, семіотика та репрезентація через зображення у медіа (література, фільми); культурна та політична екологія у добу антропоцену та екологічної кризи; місцева культура та місця споживання; географія Інших - культурні права і соціальна справедливість у містах.

Курс розроблений на основі кращих навчальних курсів культурної географії університетів США та Канади, і адаптований до контексту колишніх соціалістичних країн, зокрема України. Культурна географія є одним із найдинамічніших напрямків географії людини (human geography) в англомовній географії останніх 20 років, що пов’язано з “культурним поворотом” (cultural turn) та “просторовим поворотом” (spatial turn) у соціальних та гуманітарних науках у кін. 1980-х років. Географія як рідкісна дисципліна, що знаходиться на межі природничих, соціальних та гуманітарних наук, дає унікальний погляд на суспільні явища, розглядаючи їх у просторовому взаємозв’язку з увагою до місць та ландшафтів на багатомасштабних рівнях.

Особливістю курсу є:

• Поєднання підходів та оптики традиційної та так званої “нової” культурної географії.

• Мультимасштабний підхід та наголос на просторових взаємозв’язках (масштаб – світ, Європа, Україна, місцевість) з застосуванням “педагогіки місця” – place-based education – використання прикладів із місцевого оточення та контексту.

• Присутність теоретичної і практичної складової через увесь курс. Заняття базуються на теоретичних досягненнях та прикладах західної географії, а також на місцевих прикладах та проблемах із посиланням на вітчизняних дослідників.

МЕТА ТА ЦІЛІ КУРСУ

• Сформувати у студентів/ок критичне розуміння складності культурних процесів у взаємозв’язку із простором, природою, політикою та економікою.

• Зрозуміти свій край/місцевість, країну і світ у мультимасштабних просторових взаємозв'язках. 

• Підвищити критичне усвідомлення себе у сучасних координатах культури, політики, економіки, усталених норм та соціальних структур (систем відносин).

• Отримати критичні теоретичні і практичні знання, які б слугували основою у відповідальному прийнятті рішень у сфері культури/культурного менеджменту і їх впливу на суспільні процеси.

РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ 

• розуміння складності культурних процесів у взаємозв’язку з простором, природою, політикою, економікою та соціальною взаємодією людей
• знання основних філософських підходів пізнання, їх сильних сторін та обмежень
• критичне ставлення до існуючих культурних процесів та усвідомлення себе у них
• підвищення толерантності, емпатії та співчуття
• розуміння формування української культури мультимасштабно - на стику локального і глобального та комплексно – як результат соціальних, природних, політичних та економічних процесів.

Силабус